Оповідка про паперового чоловічка.

Ти стоїш біля дверей. Зараз вийдеш. Ні! Я кричу тобі, але мої вуста навіть не сіпаються. Я не хочу, щоб ти йшов. Залишся. Давай будемо разом слухати тишу, дивитись в чорноту ночі та нічого не відчувати. Але я не потрібна тобі. Зі мною для тебе тиша не наповнюється звуками, ніч не переливається кольорами наче райдуга, а подих перестає бути дотиком. Твоє серце у неї. Моє у тебе. Я хочу попросити тебе віддати його, але язик не повертається.

Зараз ти стоїш на відстані мого кохання. Далеко, я можу торкнутися тебе рукою. Я відчуваю твій запах, твій страх, твоє небажання. Все. Все, відпускаю. Я хотіла бути для тебе найкращою дівчиною у світі. І була. Мені не соромно ні за що. Я зробила все, що могла. Зараз я хочу бути найкращою "колишньою". Можливо так ти ще будеш мене пам'ятати. Іноді згадувати, що я тебе відпустила. Я не ідеальна, я не янгол. Я просто прагнула до чогось, намагалась для тебе. Моя помилка. Але винен, все одно, ти. Тобі завжди не подобалось, коли я робила тебе винним. Але зараз не та ситуація. Ти винен.

Йди, відпускаю. Пробачаю і навіть починаю забувати.

Ти робиш крок.

Я беру папір і ножиці зі стола.

Крок.

Я вирізаю паперового чоловічка.

Крок.

Я акуратно створюю його серце, а потім виймаю цей орган, що йому не належить.

Крок.

Пишу на чоловічку. Замість серця в нього дірка.

Крок.

Наздоганяю тебе і віддаю чоловічка без серця.

Крок. Ти читаєш.

"Я кохаю тебе... Завжди..."

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

Крок.

...